Скільки думок, скільки непрошених,
Скільки зерна та й не пророщено.
Скільки думок, скільки непрошених,
Скільки зерна та й не пророщено.
Скільки машин назавжди зламаних,
Скільки людей на моїй пам'яті.
Я обираю собі вбрання
Ти з нею бачишся востаннє.
Ти не впізнаєш мене,
В мене кольорові сни тепер.
А в очах глибина від блакитних озер
Ти не впізнаєш мене.
Кров немов гаряче золото.
А тепер прощавай, нас не бачить ніхто.
Люди встають і одягаються
Люди назад не повертаються.
Ти не впізнаєш мене,
В мене кольорові сни тепер.
А в очах глибина від блакитних озер.
Ти не впізнаєш мене.
Кров немов гаряче золото,
А тепер прощавай, нас не бачить ніхто.
З холодними долонями ти
А я жива.
Жива і не залізна,
Цій душі в твоїх долонях тісно.
